Молю Тебя : войди в меня Господь! Чтоб не осталось мертвого пространства
Чтоб до предела сжалась моя плоть, а дух взлетел к вершинам христианства
Молю войди я не боюсь кнута, которым Ты исхлещешь мою душу
Живет она безвидна и пуста, а волны гнева заливают сушу !
Хочу любить как Ты и не жалеть, своей души до смерти даже крестной
Благословляю Боже Твою плеть, секи чтоб стал я Богу жертвой престной
Пусть душу рвет такая боль порой , которую не выразить стихами
Все до последней язвы в сердце вскрой Целитель мой пронзенными руками !
Кричу от боли слабый человек, но переходит крик в благодаренье !
Ты возлюбил и не предашь вовек . Не дашь Своим святым увидеть тленье.
Новая жизнь рождается всегда, измучив материнские начала
Ты во Христе родил Меня когда, от боли вся вселенная кричала !
И я великой честью дорожу, нести Твоих хоть толику страданий
Уж рвется плоть я скоро положу ! Дитя любви в тепло пронзённых дланей
Уж рвется плоть я скоро положу
Дитя любви в тепло пронзённых дланей.
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 9078 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 4,8
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
