Я притих, ничего мне не надо
Не трогайте меня, и я не трону вас.
Мимо ушей я много пропускаю,
Что говорю не понимаю,
Пустил я все на самотек,
Как будто мне плевать на всё, азарт пропал.
Может бес какой напал,
Неужели есть бес спокойствия и тишины
Усыпляет бдительность мою,
Чтобы потом ярость свою
Обрушить на голову мою.
А мне от этого не холодно и не горячо,
Я не мелю и не кую
Мне все равно, кому отдать душу свою.
«Сын Мой, что случилось с тобой,
Почему печальный ты такой,
Ты не играешь, не поешь,
Сам на себя ты не похож,
Что-то мучает тебя
Я знаю, вижу и жду,
Я тебе помогу.
А ты почему молчишь,
Ничего не говоришь,
Ничего не просишь у Меня.
А зря ты стесняешься Меня,
Беспокоить боишься лишний раз,
А у Меня не моргнет даже глаз,
Твои проблемы решу я на раз.
А ты все молчишь и молчишь,
Ну что ж Я подожду,
Когда-нибудь ты попросишь про свою нужду,
Когда тебе станет все невмоготу
Я с радостью смогу тебе помочь
И пожалеешь ты сын Мой,
Что раньше не общался ты со Мной.
А Я терпеливо жду уж сколько дней
Когда ко Мне ты обратишься с молитвою своей,
Тогда ты будешь, как бабочка порхать
Все больше будешь узнавать
Ни за что не будешь ты переживать,
Потому что все дни буду тебе помогать.
Ну так давай, сынок,
Быстрей обращайся ко Мне
С молитвой своей
И жить тебе станет намного веселей.
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 9085 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.